Правові підстави визнання недійсним договору споживчого кредиту

Найпоширеніші спори, які сьогодні знаходяться в провадженні вітчизняних судів, стосуються кредитних правовідносин між позичальниками та банками. Переважна більшість таких справ стосуються стягнення заборгованості за кредитом, в яких банк, як позичальник, виступає позивачем, а боржник, що отримав гроші за кредитним договором – відповідачем. Однак, виникають ситуації, коли боржник вважає, що умови кредитного договору є несправедливими та звертається з відповідним позовом про визнання такого договору недійсним.

Можливо Вас зацікавлять наші статті: «ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ У СПОРАХ З БАНКАМИ» та «ЯК ПРАВИЛЬНО ЗАМІНИТИ БОРЖНИКА У ЗОБОВ’ЯЗАННІ».

Чи закріплені в законодавстві критерії справедливості для кредитних правовідносин?

Якщо відповідно до умов кредитного договору, що укладається між банком та позичальником, останній отримує кредит для споживчих цілей, такі відносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

При цьому, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що  споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.

Отже, якщо в договорі споживчого кредиту є умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічні висновки містяться в положеннях Постанов Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року в справі № 6-80цс12 та від 25 вересня 2013 року в справі № 6-80ц13, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Треба відзначити, що протягом останнього часу судова практика щодо визнання кредитних договорів недійсними зростає, що зумовлено чисельними порушеннями вимог законодавства стосовно справедливості умов договору. Така тенденція змушує позичальників все частіше звертатися до судових органів з позовами про визнання кредитних договорів недійсними в повному обсязі, або просити визнати недійсним якусь частину такого договору. Однак, треба звернути увагу, що у разі визнання кредитного договору недійсним, судом за заявою сторони може застосовуватися так звана «двостороння реституція», яка передбачає повернення сторін в те матеріальне становище, в якому вони перебували до укладання правочину. Це означає, що позичальник зобов’язаний повернути банку тіло кредиту, а банк зобов’язаний повернути позичальнику проценти.

Автор статті

Ігор Шемет

ЮРИСТ ВІДДІЛУ ПО РОБОТІ З ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ

DSC_1100_1 - миниt
Tweet

Напишіть відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

*